Стихотворение «перед грозою»

­Повітря журавлю, що мурашні твердінь.
Не зволікай. Шукай подібності в різниці.
Смакуй знекровлення на смак і віднайди,
що кожен журавель в прицілі у рушниці.
За вогнищ жевриво посватай свою суть -
і кожну мить переживай життя вдовиці.
Викажчик-учень поцілує - понесуть
уже затушканим в лахміття плащаниці.
Оспалим мальвам після зливи відійти.
У млявим відчаї лише покотиполе -
новопосталому віддасть свої гріхи
і без мозолів загребе усі стодоли.
Лукавий найманець, розбійник, підлий час,
дарує день новий, надіями сповитий,
щоби опівночі пригубити на раз,
на два - це несвідоме немовля убити.
Не після смерті, звісно, ад, під час життя,
в якому ніч - для перевтілення Вальгалла.
Лише самоповага - шлях без вороття.
Лише звитяга у розпачливих зухвала.
Байдужим здатится без боротьби - ганьба.
Де вольниця - розмай буяє і без зілля.
Це мурашні повзти, а журавлям - доба
крилом тримати небо від війни свавілля.

світлина: Микола Пимоненко. Перед грозою. 1906.