І.Н.Б.

­­­­­­Вже сивина на скронях
і голова хмільна,
замісто снів - безсоння
взамін пісень - луна,
вже забуваю більше,
ніж бачу нових див,
а вітер все колише
ту вербу, що любив
поодинокий ясен
з околиці села,
про нього: - милий блазень,
так думала верба.
О, як нестерпно прикро
ковтати трутизну,
коли у мрії викрав
чагар оту княжну.