стоокому

­­­­Тягучий серпень, як густа камедь,
тече по слупах виточених вишень,
і покаянням сповнений ущерть
протяжно вторить: - грішен, грішен.

Багатозгубний, триклятущий гріх -
гилить по ніжності вишневій.
Від прочування долі до зловтіх
не серпню дякуй, віршареві.

Це він - твій сум, твій біль - віршар !
Це він з серпом - твоє сумління,
непевна тінь твоїх примар,
жага вишневого коріння.

Він і породить і на мед зіллє,
стоокий страж, серпневий сомельє.