Баляда про часу скороминущі риски


Минуло кілька, начебто, хвилин
і де Платон? Вже не кажу Єгова?
Часопис де, називаний “Основа”,
що тут же на ослінчику поклав?

Мене заскочив наглий часу плин.
У благоденственнім і мирнім пребиванні
неначе дон Жуан на дону Ганну
я на життя глибкий дивився став

і де вони, медові скиби тиші?
Реве та стогне гельзин океан.
Де маяв оксамит і цвів бакан
нога крокує в чоботі керзовім.

Мигнувши, зникло враз, і стало іншим,
скипівши, мов газирана вода.
Те, що було, здається, навсігда
змінилося зсередини й назовні.

Куди пливу на повені годин,
мов річкою спливаючі хлібчата?
Жінки довкола, де були дівчата.
Де кучері, там боса голова.

І стирлувалися слова слова слова
у скаженілім юрмищі поспільнім,
перетворилися дерева на вугілля й
смолисте сочиво на стриманий бурштин.

Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Лирика философская
Количество отзывов: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 5
Свидетельство о публикации: №1161127439449
@ Copyright: Петро Ємець, 27.11.2016г.

Отзывы

Добавить сообщение можно после авторизации или регистрации

Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!

1