Литературный сайт
для ценителей творчества
Литпричал - cтихи и проза

ХВАЛЬКО та ПЕРЕБИВАЙЛО


ХВАЛЬКО та ПЕРЕБИВАЙЛО
Два Зайці здибались у полі,
В ранково-чистому просторі,
В травичці зручно повлягались,
Загомоніли – спілкувались:
– Здоров був брате! Як ся маєш?
Все розважаєшся, гасаєш?!
– Так, так. Все добре. Ще живий.
– Дивлюсь обдертий хвостик твій!
Та й хутро вигляда не дуже.
В халепу вскочив любий друже?
– Та ні! Я вчора спозарання
Ходив один на полювання.
Ледь-ледь спустився попід гору,
Собак побачив цілу свору:
Мисливські такси, гончаки…
– І ти пустився навтьоки! –
Вмить перебив вухатий брата.
– Та ні! Хоч їх було й багато,
Я не злякався, не дрижав,
А сам на ворога напав!..
– Ну ти даєш! Це все брехня!
– Хай відпаде нога моя,
Якщо такого не було!
Нехай згорить оте село!..
– Село, мій друже, не чіпай!
Повірив я, розповідай.
– Дурну ти, братчик, звичку маєш:
Завжди мене перебиваєш.
На чому я там зупинився?
– Як на собак ти навалився...
– Еге ж, уже я пригадав:
Орлом на ворога напав
І першому поцілив в жбан
Ногою, наче Джекі Чан!
Мов куль соломи той поліг,
А я на другого наліг.
В щелепу тицьнув аперкот,
Аж з’їхав на бік його рот.
Із третім довго не возився…
– Ох брате, ну ти й розізлився!
– Так, дужий я, а ще швидкий!
Не відіб’єш удар ти мій!
Така моя напевно вдача…
– Яка ж бо далі доля псяча?
– Була би доля незавидна,
Та повезло блохастим видно:
Мисливці вчасно прибули,
Мене від них ледь відтягли…
– Тут зостраху твій хвіст обліз!
– Ні! В бійку з ними я поліз!
Й вони валились, мов кулі…
– Ну ти й крутий! Як той Брюс Лі!
– Та слухай, що творив я далі:
Рубав я їх, мов меч із сталі…
– Стій, стій! А чим ти їх рубав?
– Чим, чим – зубами роздирав…
– Е-е-е почекай мій любий друже,
Брехать бреши, та хоч не дуже!
Учора ти розповідав,
Що із биком розбірки мав?
Хвалько зробив дурного виду:
– Про що ти? А ти про кориду!
То чиста правда! І що з того?
– Так ти ж божився, що він рогом,
Коли зійшлися ви в двобої,
Повибивав всі зуби твої!?
Мисливців як ти рвав, беззубий?
– Ну це… Як заєць шаблезубий!
Прадавній славний предок мій…
– Оце змолов! Хоч вмри – хоч стій!
По моєму ти все збрехав!
– Ні, ні! Я правду розказав!..
– Скажи, що все тобі наснилось…
А сонце вже на сон хилилось.
Зайці ж бо цим не переймались,
Все ґвалтували, сперечались:
Безсовісно один брехав,
Другий його перебивав.
І не помиряться дваі дурні:
Хвалько й неґречний – безкультурні.

Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Басни
Количество отзывов: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 7
Свидетельство о публикации: №1130726437900
@ Copyright: Олег Корнієнко, 26.07.2013г.

Отзывы

Добавить сообщение можно после авторизации или регистрации

Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!

1