Вік золотий


Вік золотий
«Вік золотий було вперше посіяно…»
(Публій Овідій Назон)

Винахіднику плуга – щиро.

Вік золотий зернами кольору Сонця
У землю чорну масну
Перший орач волів щойно приручених
У перше ярмо дерев’яне.
І перший плуг з рогу оленя і кореня дубу.
Перший орач ліпив глеки
З глини кольору золота
І малював чорним – кольору ночі і мудрості
Знаки закручені – втілення Вічності –
Знаки Галактики – сліди солі розсипаної
На долівці тьми.
Чи то молока розлитого корови одвічної.
Ще залізо не краяло
Перший хліб гарячої печі,
Ще меча ніхто не вигадав
І не тямив ним плоть шматувати,
І не гострив його біля кузні кіптяви:
Кузні лихих чаклунів руди болотяної.
Ще земля була щедрою, а поле неміряне,
Ще вершників степ не знав,
І земля не стогнала
Під копитами номадів довгих мечів,
Ще Сонце вмивалося – наче прокинулось
Водою світанків і рік
Незнаних, неназваних, ненаречених
Ще треби приносили
Тільки Землі-Праматері,
А не Арею – мечу двосічному,
Ще земля була щедрою,
А Місяць рогатий до худоби лагідним,
Ще до епохи сокир бронзових
Було тисячі літ…




Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Верлибр
Ключевые слова: верлібр, модернізм, Трипілля,
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 13
Опубликовано: 23.12.2020 в 15:28
© Copyright: Нестор Степной
Просмотреть профиль автора







Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1