Слава Героям



   Вони зустрілися дорослими і зрілими людьми, коли кожний пройшов непростий життєвий шлях. І потягнулися один до одного, бо сталося кохання. Їм було затишно разом і дуже комфортно. Треба було починати жити іншим життям,ніж до цього; змінювати себе і своє непутьове минуле, бо помилок було зроблено багато.
Дмитро давно знав Яну, бачилися в спільних компаніях. У кожного були свої сім′ї, потім розлучення, за ними інші стосунки. Та ніхто не очікував, що Господь зведе їх долі та подарує їм кохання.
Шли дні, бігли роки і ніхто не міг і уявити, що станеться в нашому житті страшна біда – ВІЙНА!
     Я не знаю, де і як зароджується у людини це загострене відчуття гордості та великої любові до своєї батьківщини та народу?! Я не знаю, як і чому у людини виникає бажання йти і захищати свою землю від ворога навіть ціною власного життя?! Де відчуття боргу вище за інстинкт самозбереження! Де біль знедолених сиріт, вдів, самотніх від втрати синів матерів становиться твоїм власним болем і ти вже не можеш більше спокійно жити, дихати і насолоджуватись власним життям, бо зовсім поруч смерть і сльози.
     І Дмитро не зміг спокійно жити. Його рішення піти на війну було зваженим і рішучим. Майдан, в свій час, навчив багато чому. І найголовніше – він показав всьому світу, що бажання свободи і гідності для українців – то велика мета! Що в Україну треба свято вірити і безмежно любити! Що бути українцем – то велика честь! І він пішов добровольцем захищати Україну. Бо хто, як не він? І кохана жінка зрозуміла його та гідно прийняла це рішення.
     Вона зібрала речі і провела його разом с друзями у те пекло та кожного дня молилася за його життя. Писала довгі смс, де нескінченно зізнавалась у коханні і чекала, чекала,чекала його додому. А він розповідав в часи затишшя своїм «братам» на війні, як він палко кохає свою дружину і що в нього найкраща теща! А коли приїжджав в короткі відпустки додому, вони не могли натішитися тим спільним мирним життям. Та для нього ця насолода мала гіркий присмак, бо там , на війні, залишилася його вже «друга» сім’я, яка вела нерівну боротьбу з окупантом та кожного дня виборювала право на життя для нас усіх.
     Вона пошепки благала його не йти більше у той ад, не залишати її, бо вона так сильно його кохає. Та марно.Він не міг інакше, коли його побратимі там, як він може тут спокійно спати? «Я не можу, Я мушу йти. Як вони там без мене?»
Важким було прощання цього разу. Вони довго дивились один одному в очі, вона все не відпускала. І ніхтоз них не знав, що то було останнє їх прощання, останній погляд іостаннє торкання одне одного .
    Лише тільки одна доля знала про все. Час відліку пішов.
На похороні було багато людей : товариші, побратимі, друзі, близькі. Дружина вже не мала більше сліз плакати: всі сльози порозтікалися ріками після звістки про загибель. Голос захрип від горя, смутку та безнадії. Капелан відспівував Раба Божого Дмитра , а друзі побратимі прощалися по-своєму : співали на прощання бойові пісні своєму товаришу. І не можна було стримати сліз від того прощання, бо Дмитро вже ніколи не повернеться з тієї клятої війни додому.
       Вийшла дружина, поклала руку на труну та промовила посмертне прощання с чоловіком:
«Дімуся, я не кажу тобі прощавай. Я знаю, ти чекаєш мене десь там у далечині.»
І я зрозуміла: для неї він не загинув! Для неї він живий. Вона і далі буде чекати його повернення.
     Вони зустрілися на цій землі, аби змінити один одного та стати іншими. Він точно прийшов в її життя, аби змінити його та навчити її дивитися на цей світ іншими очима, аби вона усвідомила, які великі цінності та яка велика мета робить людей безсмертними -
ціною власного життя подарувати життя іншим!
Герої не вмирають! Слава героям!



Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Проза ~ Очерк
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 15
Опубликовано: 25.09.2020 в 17:00







Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1