Малахітова людина


Малахітова людина
                            «…А я хотів
                                 У небуття зануритись щасливим…»
                                                                                  (Франческо Петрарка)


Малахітова людина
Кришить своє серце в сільницю,
Хоче посолити світ
Своєю кров’ю зеленою:
Нерозчинною, мідною,
Восьминоговою.
Людина вирізьблена з малахіту
Тупцює шляхом чумацьким
За сіллю гіркою сивашською,
Полічивши кістяки рогатих волів
Та каурих мулів готських –
Серед тирси минулого,
Серед ковилу снів жахних.
Малахітовий жевжик
Співає не рапсодію – реквієм
Кожному, хто вміє літати
Разом з журавлем-монахом:
Цибатим філософом сфагнуму.
Малахітовий чоловічок
Вважає себе коштовністю,
Не знає як перейти брід
Ріки Молочної білої:
На дні соми поснулі
Ковтають все кам’яне:
Серед отої глини жовтої
З якої колись глеки зліплять
Для вина яблуневого…



Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Верлибр
Ключевые слова: верлібр, модернізм,
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 15
Опубликовано: 05.09.2020 в 15:24
© Copyright: Нестор Степной
Просмотреть профиль автора







Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1