Хвіст черепахи


Хвіст черепахи
                                  «Хто здатний піднятись на Небо,
                                    Мандрувати серед туманів,
                                    Крутитися в безмежності,
                                    Забувши про все живе?»
                                                                                (Чжуан Цзи)

У місті з назвою Марнота,
Що загородилось важкими мурами
Від світу річок і рисових полів,
В якому галасу більше ніж людей,
На яке давно зазіхали
Голодні войовничі царства:
Якщо не Цінь, то Чу, якщо не Чу, то Ци,
Якщо не Сун, то Цзінь –
Бо всім бракувало металу,
Підданих і землі, податків і рису.
І в цьому місті на циновці потріпаній
З гарячим чайником роздумів
Та чотирма горнятками мудрості
Зустрілися чотири мовчальника:
Офірник, Тягарник, Орач та Блукалець.
І насолоджуючись ароматом чаю
(Довго перед тим розмовляючи мовчки),
Милуючись горнятками
Та кожним жестом учасника
Ритуалу – чайної церемонії,
Вони сказали один одному:
- Ми потоваришували б
З тим, хто здатний
Вважати небуття головою,
Життя хребтом, а смерть хвостом,
Бо існування й загибель
Складають одне єдине.
І після тої розмови
(Чи той чайної церемонії)
Вони стали друзями
У місті галасливому й докучливому,
Що зветься словом Марнота.
І якось захворів Блукалець,
Захворів та став з усіма прощатися,
Бо довершилось життя його.
І прийшов відвідати його Орач
І почувши родичів голосіння
Гукнув їм нетямущим:
- Геть звідси!
Не заважайте й не докучайте
Тому, хто перетворюється! –
І над помираючим нахилившись,
Запитав його – Блукальця:
- Яке воно величне – речей перетворення!
Яке воно досконале – те,
Що творить речі!
У що ж ти тепер перевтілишся?
Куди помандруєш, Блукальцю?
Чи перетворишся ти в печінку щурячу?
Чи в лапку комахи?
На це відповів Блукалець:
- Куди б не звеліли йти
Сину людському батько й мати –
На Схід чи на Захід, На Північ чи Південь,
Він лише наказ виконує.
А дві першооснови Інь та Ян –
Вони більші для людини, ніж батько й матір.
Якщо вони приведуть до мене Смерть,
А я тікатиму, то непослухом виявлюсь.
Бо нескінченна матерія
Дарувала мені тіло,
Витратила життя моє в праці,
Подарувала мені відпочинок в старості,
Заспокоїла мене в смерті.
Те, що зробило хорошим життя моє,
Те, зробило хорошою і смерть мою.
Якщо нині Великий Коваль
Почне метал переплавляти,
А метал закричить:
«Хочу стати мечем Мо Се!»
То Великий Коваль вирішить,
Що то поганий метал.
Якщо нині той, хто був у формі людини,
Стане кричати, що знову
Я хочу бути людиною,
То Оте, Що Творить Речі
Вирішить, що це погана людина.
Якщо Земля і Небо
Великий плавильний казан,
А перетворення – Великий Коваль,
То чи не байдуже, куди мандрувати?
Завершив і засинаю спокійно,
А потім спокійно прокинусь.



Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Верлибр
Ключевые слова: верлібр, модернізм, Китай, Піднебесна, Дао,
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 8
Опубликовано: 14.06.2020 в 01:21
© Copyright: Нестор Степной
Просмотреть профиль автора







Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1