Краплі дощу холодної весни


Краплі дощу холодної весни
                              «Нехай я помру
                                Під квітами вишні,
                                Покину цей світ
                                У весняні дня кісарагі
                                У світлі повного місяця...»
                                                                      (Сайгьо)


Днями я завітав до одного свого знайомого хайдзіна. День візиту я вибрав не випадково – у нього є вишневий сад і вишні якраз розцвіли. Він пише хокку і танка під досить дивним і не типовим для нинішніх поетів псевдонімом – Ханабіра-ва Кадзетотомонісаріну. День був холодний, вітряний і мокрий – падав перший весняний дощ, але не веселий і легкий, а сумний і безнадійний. Але ми все одно пішли в сад і споглядали квіти вишні на які падали краплі дощу. Здавалось, що весь світ був сумним, як і ця весна. Мій друг зітхнув і сказав, що небо надовго затягли важкі сірі хмари, тому цієї ночі не вийде помилуватися повним Місяцем над квітучими вишнями. Коли наш одяг остаточно промок ми зайшли в чайний будиночок (часіцу) і влаштували садо – чайну церемонію. Потім ми запросили відому в нашому місті гейшу Хару-но Кірі і довго слухали кото – вона прекрасно виконувала мелодії «Канасі сайренто цукі» та «Хана-но хае». Коли вже зовсім засутеніло, ми відпустили гейшу, запалили півонієвий ліхтар і почали віршувати. Тему взяли: «Краплі дощу на квітах вишні». Я тоді склав ось такі хокку:

* * *
Холодні дні:
Вітер моїх одкровень,
Вишні цвіт сумний.

* * *
Чорні парасольки
Блукають серед цвіту
білих вишеньок...

* * *
На квіти вишні
Дощу прозорих днів
Холодні краплі.

* * *
Сумний соловей
Пісню мокрої весни
Ченцю співає.

* * *
Холодні дощі:
Самотній кіт і вишні
Мокнуть під вікном.

* * *
У каламутний потік
Холодний весняний вітер
Торішні листя несе...

Послухавши мої хокку мій друг сказав, що останнє хокку написано неправильно – порушений розмір і тема. Тоді він взяв листок зі своїми хокку, які були написані прекрасно і бездоганно і спалив його. запаливши рукопис полум’ям півонієвого ліхтаря. Мені стало дуже сумно – мені ніколи не було так сумно. Я вдягнув солом’яний плащ і пішов у темряву, просякнуту холодним весняним дощем...




Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Проза ~ Эссе
Ключевые слова: хайбун, хокку, дзен, буддизм,
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 5
Опубликовано: 03.06.2020 в 17:19
© Copyright: Нестор Степной
Просмотреть профиль автора







Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1