Спогади зникли


Спогади зникли
                      «Входить сонце в бурштин заграви
                        Наче кісточка в абрикос…»
                                                     (Федеріко Гарсіа Лорка)

Дощ змив спогади
Як змиває зграя метеоритів
Темряву ями Неба –
Такого ж бездонного,
Як майбутнє,
Як сам Час – незачесаний старець,
Першонароджений біловбраний.
Дощ змив спогади –
Пам’ять перетворилася
На чисту сторінку,
Де жодного слова
Не написано про кохання й ненависть.
Дощ, який все змиває,
Все оновлює, все робить чистим,
Як листок Китайського майстра,
Який тільки мислить,
Які ієрогліфи написати,
Який навіть не почав розтирати туш,
Який не має картини навіть в уяві.
Після дощу – особливо цього – літнього
Все так прозоро
Наче в краплі води.
Ось так і живу – без спогадів
Без думок незачесаних,
Без постулатів жорстоких,
Без тіней сіровбраних,
Серед снігу білого колючого,
Тільки з передчуттями.



Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Верлибр
Ключевые слова: верлібр, модернізм,
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 4
Опубликовано: 19.05.2020 в 14:33
© Copyright: Нестор Степной
Просмотреть профиль автора







Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1