Мох


Мох
                           «Давно вже замшіли
                             Руїни моєї хати…»
                                                                (Лі Бо)


У башту моєї пам’яті
На самий горішній поверх:
Отой, що під самим Небом,
Отой, з великими вікнами,
Які ледве зранку прочиниш –
Крізь отвір повзуть хмари
Бавовною білого сну
У цю кам’яну башту,
В кімнату з холодними стінами
Заходить старий мох
Гостем чужим і непрошеним,
Кульгавим онуком гуна,
Босоногим вершником
Кам’яних комоней зречення.
Руїни замшілі
Замку моєї свідомості
Темніють у сутінках
Старої бабусі Європи
Очима почвар готичних,
Блимають на рівнині
Отій, що внизу під Місяцем,
Отій, з ялівцем колючим,
Який гірчить не сьогодні
Плодами своїми смолистими.
І цей стрий зайда, блукалець-безхатько
Зелений свідок таємного
Дарує мені тишу,
Заперечує книгу «завтра».



Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Верлибр
Ключевые слова: верлібр, модернізм,
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 7
Опубликовано: 18.05.2020 в 23:03
© Copyright: Нестор Степной
Просмотреть профиль автора







Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1