Справжня дружба


     Прийшла весна і з землі проклюнувся маленький Росточок. Кожного дня він ставав все вище, а на тоненькій стеблині з`являлося нове ніжне листячко.
    Одного не дуже привітного ранку побачив Росточок маленьку Гусінь. Вона була худющою і виглядала дуже розгублено. Росточку стало її шкода:
    – Привіт! – звернувся він до неї.
    – Привіт! – прошепотіла Гусінь.
    – Ти чого така сумна?
    – Тому що я дуже самотня.
    – Я теж, – трохи подумавши відповів Росточок. – Давай дружити!
    – Давай! – погодилася Гусінь, але не стала веселішою.
    – А тепер чого ти сумуєш? – поцікавився Росточок.
    – Тому що я дуже голодна.
    – А що тобі смакує?
    – Твоє листячко. Воно таке запашне і ніжне, але я не можу до нього торкатися, бо тоді тобі буде боляче. З друзями так не поступають.
    – Не поступають, – погодився Росточок, – але, якщо ти не поїж, то помреш від голоду. Спробуй, я потерплю. Друзі повинні допомагати одне одному.
    Гусінічка забралася на стовбур і почала гризти нижній листочок. Вона з`їла половинку, а потім скрутилася калачиком, заховавшись від вітру та солодко заснула.
   Так вони й жили.
   Кожного нового ранку на Росточку з`являлися нові листочки, а ті, що розташовувалися знизу потроху з`їдала Гусінь.
   Вони значно підросли. Гусінь навіть погладшала, а Росточок перетворився на струнку Рослину з розлогим гіллям. Їм було добре разом, але одного ранку Росточок не побачив Гусінь. Вона зникла, а замість неї на гілочці завмерла зелена грудочка. «Невже вона загинула? – побивалася Рослина. – Це тому, що жаліла мене і дуже мало їла, – зітхала вона».
   Але життя тривало. На Рослині з`явилися бутони. Вони збільшувалися і одного сонячного ранку розквітли чудовими яскравими квітами. Та це була не єдина приємна подія того ранку. Трохи згодом заворушилася грудочка, яка останнім часом нерухомо висіла під листочком, а ще через мить з-під нього вилетів і вмостився на квітку Рослини казкової вроди Метелик.
   – Здравствуй, любий Росточку! – промовив він. – Який ти став міцний і які чудові квіти прикрашають твої віти!
   – Хто ти? – здивувалася Рослина. – Я тебе не знаю!
   – Не впізнав! Не впізнав! – підхопився Метелик і почав літати колами біля Рослини. – Я ж твій друг – Гусінь! Пам`ятаєш, як прихистив мене? Нарешті настав час, коли і я зможу віддячити тобі за ласку – буду запилювати твої квіти і ласувати нектаром. Ми знову будемо разом, бо справжніх друзів не можуть розлучити ані час, ані неприємні обставини!



Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Проза ~ Детская литература
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 41
Опубликовано: 22.04.2020 в 14:44
© Copyright: Светлана Непомнящая
Просмотреть профиль автора







Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1