Дикі вишні


Дикі вишні
                                «Росисте гроно винограду
                                  Під вечір потягне лисиця…»
                                                                    (Сімадзакі Тосон)


Коли вітер прийшов
                          у міста катарів
Дикі вишні достигли
                          в садах Провансу.
Коли осінь фарбує
                          пастеллю П’ємонт
Перевалом журби
                          йдуть та йдуть савойяри.
Альбігойці збирають зерно
                          в глеки порожні віри,
На сторінках старої Біблії
                          на полях намальовано:
Чи то люди, чи звірі.

На землях старого кляштору
                          виноградники та переліг,
Сонце дозрілим яблуком
                          козлоногому Пану до ніг,
Чорні вівці слухають Кальвіна –
                          дерев’яним пророком млин.
Було б у цих селах весело
                          але безнадія і сплін.
Савойяри несуть туман
                          у торбах сірих містралю,
Хто і навіщо гіркі слова
                          сіяв у глину краю?
Цього, оцього, де фіги й мигдаль
                           цвітуть, як завше, весною
 Буде, буде косити чума:
                           людей бо нині – як гною.
А дикі вишні достигли таки
                            у левадах Провансу зелених,
Присмак гіркий чергової війни
                            чорною сіллю у венах.




Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Декадентская поэзия
Ключевые слова: верлібр, модернізм,
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 11
Опубликовано: 02.02.2020 в 04:42
© Copyright: Артур Грей Эсквайр
Просмотреть профиль автора







Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь! Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1