ПОЭЗИЯ Іван Гайворон


ПОЭЗИЯ   Іван Гайворон
м. Київ
член НСПУ


*

Встаю о п′ятій ранку. Сонце будить.
До хвиль дніпровських серце поспіша.
Іду лугами, ноги в травах блудять,
В перлинах рос купається душа.

*

Хто більше - сонце, чи в траві перлина?
Коли сповна відбилось сонце в ній.
Отак моя велика Україна
Щомить в душі спалахує моїй.

*

Долав я з дитинства дорогу круту,
Свій дух зігрівав то багаттям, то бігом.
А в снах мені снилось: я сніп у степу,
Загублений кимось, притрушений снігом.

*

Подумалось: годує нас село.
Ранковий спалах освітив чоло.
І думка спалахнула невесела:
Чому ж тоді в державі гинуть села?

*

Крізь велелюдний натовп з гіркотою
Іду, вдивляюсь - всі мені чужі.
Розкрийтесь, люди, говорить зі мною
Хоч словом тим, що плаче у душі.

*

Чумацьким Шляхом прибережна піна
Вкриває божі золоті піски.
А хтось там біля Шляху косить сіно
І щербить косу - сиплються зірки.

*

Ланцюгом оповите священним Дніпра,
Місто - Лавра, мов хрестик на шиї.
Пробудилася дзвоном ранкова пора,
Божим світлом наповнився Київ.

*

Пізнав ганьбу, зазнавши зречень,
Мій дух - незмірна глибина.
Сприймаю світ без заперечень -
Обставини - моя вина.

*

Отак зростав наш український рід,
Мов сад німий, обчухраний, без плоду.
В нім лиш шипшина й дерзновенний глід
Живили й живлять дерево народу.

*

Впаду в полин на землю обігріту
І пульс землі відчую в глибині.
З пластів віків прамовою санскриту
Озветься рідне болем у мені.

*

Прочитав я літопис схололих віків
І спіткнувсь на останній сторінці.
І збагнув, здаючи той Талмуд в архів,
Тут недавно жили українці.

*

Коса співала в лузі що є сили.
У шлюзи ранку сипались зірки.
На плесо впала чайка і розбила
Цнотливу мудрість тихої ріки.

*

Ще снігами мете і мете,
Шлях не скоро до тебе протряхне,
Та волосся твоє золоте
Материнкою рідною пахне.

*
- Встаньте!
- Не встанем, мамо! Не встанем!
Умрём, а не встанем!
М. Гоголь

Упали ниць. Лежать покірні лежні,
Чи за віки збагнули рабську суть?
Вставайте, дійте - ми вже незалежні -
Лежать, прокляті, гинуть, не встають.

*

Давно відомо - жінка таємниця.
До потайних дверей спішу вночі,
В той райський сад, в якім живе жар-птиця,
Аби знайти приховані ключі.

*

Відкрилась потойбічна далечінь,
Хоч ніч прийшла із вітром та грозою.
Це ніч, це тільки планетарна тінь,
Ти ж сонце, що не гасне наді мною!

*

Розгонистий, луни цілую голос,
Хай він в твоїм чеканні забринить.
Всі наші дні збрелись в єдине коло,
У блискавку кулясту стислась мить.

*

Мороз у праліси одяг вікно.
Прохукую віддушину-шпарину,
Аби знайти в тих пралісах стежину,
Яку згубили в літі ми давно.

*

Хилюсь до тебе в думах, як трава
В степу під вітром хилиться журбою.
О, як мені знайти такі слова,
Щоб хоч у них побачитись з тобою!

*

Збудився ліс. Звучить пташиний гомін.
Туман, як марля, зводиться з води.
Із-за густих дерев пробився промінь -
Я посох в нім впізнав Сковороди.

*

Знімаю чорну стружку до основ,
Щоб срібним дзвоном задзвеніли дзвони,
І вибухає непокірна кров
На вістрі часу полум′ям червоним.

*

Перемога значиміша після поразки.
Перед образом Спаса стою.
І горить на свічі пелюстинка ромашки,
І освітлює душу мою.

*

Не журися, не здавайся втомі.
Загалом, як є, щасливий ти:
Не сидів, як бонза, у парткомі
І талантам не ламав хребти.

*

Ні, не в палацах (це мені відомо),
Десь в глибині затемнених конур
Під пресом зріє вибухове слово,
А час в огні бікфордів тягне шнур.

*

Земля, вода, повітря і вогонь -
Це складники основ світобудови.
І навіть сивий попіл з наших скронь -
Матеріал для вічної обнови.

*

Ти мовиш, - я ніхто. Я тлін і пил.
Ті ти мене принизити безсила.
Ген у зірках палає небосхил -
То з пилу народилися світила.

*

«Чого тобі, - хтось запита із ночі, -
Про що мізкуєш? Спав би, все дарма!
Коли ти муж, чом ситі поторочі
Твою Вітчизну нищать крадькома?»

*

Хліб, до хліба і горілка з перцем,
І люди працьовиті і не злі.
Чому ж я почуваюсь іноземцем
В обіймах братніх на своїй землі.

*

Коли мене борні покине сила,
Погасне день - ночей калейдоскоп.
Я буду знати, що моя могила -
То мій останній у житті окоп.

*

Вкрилось потом холодним чоло -
Олігархи наснились, примари,
Та вже сонце крізь темінь зійшло,
Як червоний берет Че Гевари.

*

Рюкзак на плечі - і дорога дальня,
Підвівся день чоластий у вогні.
Звучить для друзів річ моя прощальна:
- Немає, хлопці, істини в вині!

*

Веде до звершень дух - мініатюра,
І образ - лаконічності культура.
Велике у малому поєднати
Моя в нуртах клопочеться натура.

*

Напруга духу живіть творчість,
Усі думки з вогню на виріст.
В них неспроможного спроможність
І неможливого можливість.




Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Стихи, не вошедшие в рубрики
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 6
Опубликовано: 12.05.2019 в 16:22
© Copyright: Лира Боспора Керчь
Просмотреть профиль автора






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1