КРАЕВЕДЕНИЕ, ПУБЛИЦИСТИКА Євгеній Сахно


КРАЕВЕДЕНИЕ, ПУБЛИЦИСТИКА   Євгеній Сахно
ВИДАТНИЙ ЗЕМЛЯК
«Я свою українську справу виграв, решту закінчить наступне покоління».
І. Л. Липа

«Він помер, але святий вогонь, який сміливо загорівся, вже ніколи не згасне».
Іван Огієнко

Перегортаючи сторінки новітньої історії України не можна не виділити, керчанина, активного учасника Великого Відродження. 24 лютого 2011 р. виконулося 146 років з дня народження видатного лікаря, письменника, філософа, політичного діяча - Івана Львовича Липы. Але не можна згадувати Івана, не згадавши його сина - Юрія Липу. Обом, - і батькові, і синові довелося народитися на Причорномор′ї, а завершити свій земний шлях в Галичині.

Народився Іван Львович Липа 24 лютого 1865 року в м. Керч на горі Митридат в убогій міщанській сім′ї. У Керчі промайнула його юність. З дитинства мріяв стати лікарем, щоб допомагати людям. Його мрія збулася, він поступає вчитися в Харківський університет на медичний факультет. І тут українські гени даються взнаки, - він захоплюється українською мовою, досконало її вивчає, і залучається до українського молодіжного руху. Тут уперше у своїх нових часах Україна знаходить гідних послідовників своєї волі до боротьби - братерство «Тарасовців» основоположником якого був Іван Липа. Ця перша таємна українська молодіжна організація народилася на могилі Тараса Шевченка в Каневі, де такі видатні особистості як Гриченко, В. Боровик, М. Коцюбинський, М. Вороною, брати Михновські, І.Липа і декілька студентів дали клятву свої життя присвятити боротьбі за Україну. Наш майбутній лікар був вірний клятві до кінця своїх днів. Члени «братерства» були заарештовані поліцією, найбільше дісталося Липі, він пробув у в′язниці 13 місяців. «Я закінчив середню школу, але найвищу школу я отримав у в′язниці», - скаже потім Липа.

Закінчує своє навчання вже в Казані. У 1900 році перебирається в Одесу, одружується, і розгортає повну громадську і творчу активну діяльність. Паралельно служить лікарем в Ананьєвському, Полтавському земстві, потім для бідних в Одесі.

Його любов до людей світиться рівним світлом, і він обирає собі непростий, але розумний і плідний шлях. Його мета - самостійна Україна зі своєю автокефальною церквою, іншу Україну керчанин собі не уявляв.

Він є автором багатьох повістей («Острови самотності», «Нові Хрести» і так далі), дитячих казок (серія казок «про волю», «Тихе слово» казки-поеми: «Тринадцять притч»), віршів, фантастичних новел («Покарання», «Втома»). Вони звуть кожного до росту, до творчих зусиль, до рішучості, збагачення душі. Івана Липу обирають комісаром, керівником комітету Одеси, інспектором міста по медицині, незабаром призначають завідувачем управління культури міністерства народної освіти в уряді УНР. Не звертаючи уваги на часті зміни влади, він гідно виконує свою роботу і його призначають міністром віросповідань, де він активно бере участь в розробці першого проекту Конституції України (Львів, в 1920 р.). А тим часом разом з міністром утворення уряду УНР Іваном Огієнком розробляє програму незалежності Української Православної Церкви, працює над створенням Українського патріархату і скликанням першого Синоду ієрархів Української церкви. 13 жовтня 1923 року після хвороби Івана Липы не стало. Він жив гідно і помер гідно, навіть після смерті усе зве нащадків до постійної праці. На кладовищі біля Львова, йому коштує пам′ятник, а в Керчі по вулиці Другій Митридатській меморіальна дошка.

Батько синові залишив духівницю - йти по життю, чесно виконуючи свій професійний обов′язок. Ю. Липа виконав заповіт батька. Він став хорошим лікарем, відомим політичним діячем, поетом, до кінця своїх днів залишився палким українським патріотом, як і його батько. У літературі став творцем романтичного стилю.

Трагічно обірвалося життя Ю. Липи. Він був замучений бійцями НКВД, за лікування воїнів Української Повстанської Армії, тим скальпелем, яким робив операції, сумлінно виконуючи клятву Гіппократа. Важке і в той же час неповторне життя цієї сім′ї розвіює міф певного кола осіб, про «визвольну місію» радянської армії і про те, що за незалежність України боровся тільки західний край нашої просторої Батьківщини.

Народ, який з незапам′ятних часів зміг зайняти таку родючу землю, може найбагатішу у світі, такий народ чогось гідний. І ми знаємо, що вона добувалася жорстокою боротьбою, сміливістю, одностайністю. Народ, який старанно зберігає у своїх надрах геніальність, який береже її стихійно до слушного часу, той народ коли-небудь стане поводирем світу.


-----------------------
2011 р.



Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Разное ~ Публицистика
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 11
Опубликовано: 11.05.2019 в 20:54
© Copyright: Лира Боспора Керчь
Просмотреть профиль автора






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1