Гість одкровення


Гість одкровення
                                             "Відкрийте, люди, я вітер, вітер
                                              Одягнений в плаття з листочків сухих…"
                                                                                                       (Еміль Верхарн)


Хочеться взути теплі й важкі
Черевики безбатченка Сонця –
Такі собі світлоступи та теплокроки,
Коли чисто ірландська мокрінь
Вдирається в душу злодієм:
Так, наче граф кирпатий Стронбоу
Знову шматує пагорби Ерінн,
Як шматують кавалки торфу,
Перш ніж кинути їх на поталу
Вогню-оранжисту. Добре що вітер –
Цей жорстокий зайда країн опівнічних,
Цей філософ зажури, цей гностик
Цей злий казкар, провісник недобрих легенд
Заходить гостем у мою кам’яну хату –
Хату, де ніхто не живе. Ніхто,
Окрім бородатого привида –
Сивого, наче той лунь – місячний пугач боліт.
Добре, хоч отакого гостя-нездару
Маю щоднини, маю щоночі,
Маю щовечора, маю щоранку:
Гостя, вбраного в листя сухе і жовте,
Так, начебто, ми не на Острові
Смарагдових Схилів (вниз, тільки вниз,
У Небуття, в Сід невблаганний),
А серед жовтих сторінок книг,
Які написали дерева і кинули в порожнечу
Холоду.




Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Верлибр
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 10
Опубликовано: 26.03.2019 в 20:14






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1