НАША ГОСТИНАЯ. Іван Гайворон (стихи)


НАША ГОСТИНАЯ. Іван Гайворон (стихи)
член НСПУ
г. Киев


МІСЯЧНА СОРОЧКА

I

Купання вночі із купанням удень не зрівняти,
Вдень усе видно збідніло, змарніло.
Міг би і я про це також не знати,
Та в ніч осліпило мій зір твоє тіло.

Липень. Ти ходиш до броду щоночі.
Річка, мов милого теплі долоні.
Плесо тебе обіймає охоче,
Спрагло припавши до ніжного лона.

Лель над тобою зорить ясночоло,
Риби скидаються поряд раптово.
Тихо у хвилях жіночого тіла
Скрипкою муза, мов доля, дзвеніла.

Чому ж так зрадницьки хруснула гілка,
Озвалась в житах: «Хтось іде!» – перепілка.
І знову так тихо, мов ніч вся із вати,
Як мені світ твій кохання пізнати?

Ніжно-вродлива, красо ясновесна,
Грішна, свята, і земна, і небесна!
Буть твоїм небом, твоєю травою, –
Місяць зійшов уповні над рікою,

Я пробирався крізь нетрі ожинні,
Ледь шелестіла висока трепета,
Та видає мене, знаю донині
Спалах затяжки – в губах сигарета.

II

Ти випливала в небеснім віночку,
Місяць вдягав тебе в срібну сорочку,
Сходив по сходам в короні із неба,
Променем-звуком горнувся до тебе.

Чому ж я боявсь ту сорочку зірвати
Спрагою вуст, чистим подихом м’яти?
Тихо об човен вода хлюпотіла,
Твою таємницю повідать хотіла.

О, як я жадав стать навіки рікою
Й повінню злитись в обіймах з тобою!
Бо вже на мені та сорочка горіла,
Вогнем животворним тулилась до тіла.

Сяйвом небесним по нервах, по струнах,
Хто ж ти, вогнисто-вродлива і юна?
Сорочка палала, сорочка зоріла,
В ній музика неба космічна дзвеніла.

Світились перлини життя на волоссі,
Я їх пам’ятаю в жадобі і досі,
Бо кожна перлина в очах палахтіла,
Біліла цвітінням й нестерпно боліла.

Мені про те досі шепоче трепета,
Горить й не згорить в кулаці сигарета.
Я там, ніби сторож, стою із журбою,
Насправді без тебе, насправді з тобою!


СПРАВЖНІЙ ХРЕСТ
триптих

1. ПРОЗРІННЯ

Не відчував ніякої провини,
Здавалося, свій хрест тяжкий несу.
«Земную жизнь пройдя до половины,
Я очутился в сумрачном лесу» *

Страшна реальність – це мені не сниться.
Ген хижа рись крадеться між дерев,
В кущах голодна завива вовчиця,
І з полум’ям в очах з’явився лев.

Нема надії на небесну милість,
Із хащі цій спасіння не знайти.
Зажерливість твоя, пихатість, хтивість –
Оце і є твої страшні кати.

Коли встає Люципер проти Бога
Під знаками жорстокої доби,
Ти є нейтральним, і твоя дорога
Запеклої зреклася боротьби.

А тих, хто повставав із Божим даром
Проти велінь, діяння сатани...
Ти хтивими солодощами марив,
Не знав, як тяжко гинули вони.

Чи зрозумів ти зраду? Це найтяжчий
З усіх гріхів і щонайбільшій гріх.
Приречених лишав напризволяще,
Твердив своє: «Я діяв так, як міг».

І в смертну мить, прозрівши за хвилину,
Побачивши свій шлях на сотні верст,
Я дух борні звалив на власну спину –
Відчув, який тяжкий він – справжній хрест.

2. ВИДІННЯ

Я сподівавсь, просив благословення
Край прірви в невідомому краю
«Где души обретают очищенье
И к вечному восходят бытию». *

Уламки мрій, глобальна катастрофа
В мені мовчали сліпо до пори.
Мій шлях земний, моя крута Голгофа –
То тільки контур райської гори.

Обтяжений, обпечений тужбою,
В горнилі духу боротьбою скрес.
Відкрилися мені над головою
У небесах ще сім святих небес.

На берег впали золотаві зблиски,
Сімох небес синіла глибочінь.
Від сьогоденних дій і до колиски
Побачив я марнотних років тлінь.

Ти думав так: сама прийде Держава,
До звершень, мов, перейдено рубіж.
Та зрадництва – верховна рать лукава
Тобі ж у спину устромила ніж.

Їх жде Люципер у дев’ятім колі,
Вони ще за гріхи умерзнуть в лід,
А поки ще гребуть грошву на волі,
Таємних наплодивши пірамід.

Несу свій хрест земний свого прозріння,
Молю в небес і сили, і снаги.
В очах від втоми палахтять видіння –
Чистилища спасенні береги.

3. ПЕЛЮСТКА ВОГНЮ

Все те, що тяжко билось в двері Раю,
Трималось міцно за життя земне:
«Я мог скопить, в душе оберегая, –
Предметом песни воспослушит мне» *

Веду з пітьмою повсякденні війни,
Утоми на чолі ряхтить роса.
Мої гріхи, і вільні, і невільні,
Як плоть мою, притисли небеса.

Нема причини діями радіти,
Пробігши знов життя із краю в край.
Я тільки в думах зміг в собі злетіти,
З Чистилища побачить стежку в Рай.

В реальності ступаю по слизькому,
Побачивши себе в своїх трудах.
Не нарікаю на тяжку утому,
На свій грузький в плодах діяння шлях.

Не зміг в борні я серцем пломеніти,
Все озиравсь на спалені мости.
Хоч вірив, знав, що Бог стезю освітить
І сил надасть недолю перейти.

Єдина радість палахтить невтримна:
Я не продавсь, не проміняв вогню
На ситість і, не ставши на коліна,
Собі за все нещадно воздаю.

Коли здолає ніч мій день пітьмою, –
Вогонь спасенний виступить на прю:
Горітиме зі свічки наді мною
Свята пелюстка райського вогню.


ЗАЦВІТАЄ ПОКРОВА

Ніби вчора розцвів вогнегубий тюльпан,
А сьогодні пливе над рікою туман.
Тепле літо за далеччю має крильми,
А покрова цвіте – не боїться зими.

Не кажи, що життя – це сонливий обман
І що роки спливли, як осінній туман.
Мов гарячі листки, день скотився за днем, –
А покрова цвіте щедрим літнім вогнем.

Нам ще довго писать нескінченний роман –
Крізь життєві піски йде років караван.
Тепле літо за далеччю має крильми,
А покрова цвіте – не боїться зими.

В сиву осінь з покровою квітнем радістю ми
Висотою небес теж за крок до зими.
Мов замерзлий туман, завірюха гуде –
То буяє оновлення в ній молоде.

Обнімаю тебе, запливаю в туман
І цілую вуста – вогнегубий тюльпан.
Не кажи, що життя – це сонливий обман
І що роки спливли, як осінній туман.


ЗАХИСНИК

I

Свідків нема й не буде.
Присутність росте з думок.
Як ви жили тут, люди?
Ваше життя – пісок.

Беру його повну жменю –
Час крізь пальці тече.
Чиїсь промовляють гени –
Карих з піску очей.

Вітер гарячий з Азії,
Руки боспорських фей.
Будять мої фантазії
Царство твоє, Німфей!

Ось я прийшов до тебе,
Ступивши на твій поріг.
Складаю, бо є потреба,
Древній про тебе міф.

Тут я, можливо, в січні,
В твоїм запальним вогні,
Стояв із мечем двосічним
На грізній твоїй стіні.

Вітер гарячий з Азії,
Руки боспорських фей.
Будять мої фантазії
Царство твоє, Німфей!

II

Так. Я зітлів на порох,
Та голос мій ще живий.
Дівчино-археолог,
Очі мені відкрий.

Чуєш, б’є хвиля в берег, –
Вирує життя ріка.
Візьми мій у руки череп,
Як я тебе чекав!

Вражений в серце стрілою
З лютих борінь дотепер
Тут я лежу під стіною,
Тільки я весь не вмер.

Древні озвались струни
Із Мітрідат-гори.
Ніжна, вродлива, юна,
Зі мною поговори.

Знав я, бо мусів знати:
Гриміла вогнем війна.
Не зміг я солдатом стати –
То не моя вина!

Тут, де дев’ятим валом
Хлопці з десанту лягли,
Скошені грім-металом, –
Всі то мої сини!

Глумилась ворожа зграя
Над краєм моїм чужа.
У штольнях Аджимушкая
Боролась моя душа!

Що ж, це було недавно.
Та я тут лежу давно.
Прошу я небезпідставно –
Відкрийте в мій світ вікно.


СЕРПЕНЬ. СВІТИТЬСЯ МОРЕ

Хто ж тебе, мила, до серця пригорне
В холоднім далекім Колимськім краю?
Мерщій прилітай, уже світиться море,
Просвічує пам’ять крізь ночі мою.

Море, Чорне світиться море.
Серпень гарячий у водах сія.
Хто ж тебе, мила, до серця пригорне,
Мерщій прилітай, рідна доле моя!

А пам’ять, як море, неспинно глибока,
Висока і світла, мов неба блакить.
Повз Тузлу щоночі Боспорська протока,
Неначе струна поміж нами дзвенить.

Море, Чорне світиться море.
Серпень гарячий у водах сія.
Хто ж тебе, мила, до серця пригорне,
Мерщій прилітай, рідна доле моя!


ЗЕМЛЯНИЙ ГОРОШОК


Степ, мій степ, ти і в спеку хороший:
Таємнича твоя глибочінь.
Земляний зацвітає горошок,
Ніби клич чий пробився крізь тлін.

Мов жарини козацької крові
Гоготять на зелених листках, –
Це в моєму, розбудженім слові,
Хтось забутий освітлює шлях.

Гніт неволь ще тяжіє на спині
І являє минулого суть,
Де надії – натхнення глибинні –
Коні вухом чутливо прядуть.

Предку мій, біострумів неспокій
Лиш на мить, так здалося мені,
Обернувсь сивиною на попіл,
А насправді – летить на коні.

І тому мені чується битва,
Малиново дзвенить в корогвах.
І горошок – пекуча молитва –
Грізно визвольним духом пропах.

Це вогненно збудилися гени,
Що за волю не згасли ніде!
Це горошок – неспокій натхненний –
Невідцвітно край шляху цвіте.




Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Стихи, не вошедшие в рубрики
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 23
Опубликовано: 16.03.2019 в 13:19
© Copyright: Лира Боспора Керчь
Просмотреть профиль автора






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1