Журба невідома


Журба невідома
                                          «… І скаржився вітер,
                                                Огорнутий сумом вологим:
                                             - Я плоть зірок загаслих
                                               Я кров нескінченних доріг…»
                                                                              (Федеріко Ґарсія Лорка)

Мені сумно так
Йти дорогою жовтою
Услід старому прочанину,
Шукаючи серед пухнастого пилу
Сліди його посоху ясеневого,
Йти біля колючого поля:
Такого ж безплідного,
Як чорний метелик пустелі спогадів,
І ти не дізнаєшся
До чиїх голосів прислухатись
Мушу, дійшовши до муру
Без вікон, без сенсу, без дотиків рук,
Що височить серед степу
Збудований – ким – невідомо,
На який не сідають ніколи
Птахи туману,
Що чистять пір’я свої
Вечорами дощавих трагедій.
Сандалі Едіпа
Хтось забув у таверні
І босим пішов –
Туди, де серце міряють дюймами,
А люди мовчать,
Чекають дзвону пророцтво
У хижках своїх зміїних.
А Небо
Все так само шукає
Серед порожніх полів
Давно позабуте селище,
Де ніхто не живе:
Навіть миша ртуті хвилин.
Ніколи
Не буду вкривати
Чорнильною ковдрою ночі
Останній ліхтар селища,
Де колись шанували пророка.
Танцюй, хвостатий художник забутого,
Танцюй…




Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Верлибр
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 15
Опубликовано: 04.02.2019 в 15:41






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1