Я, блукалець


Я, блукалець
                                «Блукалець з горіховим посохом
                                  Зазирнув мені в очі,
                                  Рукою махнув і в хащах зник,
                                  І голос мій став хрипом мисливського пса…»
                                                                                            (Вільям Батлер Єйтс)


Черленою рискою Захід
Малює художник Сонце,
А в мої сірі очі (сірі як сутінки)
Зазирає блукалець – волоцюга доріг
Світу нашого металевого:
Від срібла ріки ночей
До брязкоту сталі – крок,
Гасне світу свічадо
І сутінкові звірі
Йдуть стежиною Часу:
Олень колючого сну,
Заєць всього нетутешнього,
Кабан всього потойбічного,
Тур всього незворушного:
Під дубом прокляття семи лісів
Там.
Повідай блукальцю,
Чому я приречений хриплим гавканням
Віщувати епоху вечора – Епоху Сутінок.
І чому я став псом мисливським
Свого повелителя-домінуса,
Наче я в Римі, а не на острові –
Торфяній Гібернії –
Цього світу кельтів-варварів,
Наче я теж пес Кулана – коваля неохайного.
Скажи мені, блукальцю,
Друїде семи лісів темних,
Семи дерев старих безплідних,
Скажи.
Може, хоч ти знаєш: що і навіщо,
Де і коли, і чи доречно.
Може ти, а може й ніхто….




Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Верлибр
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 13
Опубликовано: 03.01.2019 в 07:45






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1