Серафим і маленька потворка


Серафим і маленька потворка
                                                 «Що ж, хапай і мене мерзенно!
                                                   Бритвою вітру пір’я зголи.
                                                   Нехай зникну, чужий нетутешній
                                                   У вирі шаленому груднів усіх.»
                                                                                           (Володимир Маяковський)

День був осінній і похмурий – непривітний вкрай. Схожий навіть не на брюмер, і не на пушкінський падолист, а на бодлерівський плювіоз. Зовсім не надихаючий на філософські роздуми, особливо, коли ти філософ блукаючий, як Серафим. Більше того – цей день викликав вкрай понурі думки і пориви душі. Але Серафим мав загартований дух, стійкий до тілесних страждань, міцне і витривале тіло – він продовжував собі лежати на тротуарі серед порожнечі вулиць і повноти юрби людей. Роздуми Серафима того дня були далекі від метафізики. Вони були вульгарними і прагматичними. Серафим зітхав: «Ах, час туманів та холоду…». А потім, коли день сягнув полудня, Серафим мислив про тракторизацію колгоспів. Він подумав: «Так ось чому в часи царизму була такою низькою продуктивність праці колгоспників! У колгоспах тоді не було тракторів! Дайте колгоспнику трактор, і надої молока в корів одразу зростуть! Тільки трактор необхідно використовувати за призначенням. Трактор – це механічна тяглова сила, що призначена для обробки землі з використанням енергії спалювання вуглеводнів. І тільки ось так її слід використовувати!» Серафиму тут же згадався знайомий селянин – ударник, герой соціалістичної праці колгоспник Василь Петрович Пердунов. Він мав у своєму господарстві крім півня на ім’я Агітатор та собачки Мурки ще й ручну ворону, що вміла людським голосом говорити слово «пролетаріат» з характерною гаркавістю, як у Володимира Ілліча Лєніна. Так ось, Василь Петрович, будучи крім всього іншого ще й трактористом, садив оцю ось ворону на дах трактора і катав її цілими днями по всьому селу для загальної радості колгоспниць та інших трудівниць, які побачивши отаку картину голосно сміялися і тут же запалювались бажанням мати з Василем Петровичем інтимний зв’язок.

Такі от зворушливі спогади Серафима були перервані вельми неестетичною картиною. Серафим побачив маленьку потворку, що блукала вулицями Пітера. Потворка була найбридкішого вигляду, кожна частина її тіла була спотворена природою, від неї йшов гидкий сморід, що отруював людям повітря і саме життя. Маленька потворка відчиняла кожні двері, заходила в кожний будинок і кожну контору, у перукарні та пекарні, школи та редакції легковажних газет. Перехожі, побачивши таку бридку істоту втрачали свідомість, божеволіли, багатьом ставало зле. Деякі тут же блювали графоманськими ура-патріотичними шовіністичними текстами. Потворка при цьому озлоблено сміялася і виставляла всім на огляд свої спотворені буттям частини тіла і червоно-коричневу шкіру. Здавалось, що потворка заповнила своєю сутністю все оточуюче, проникла в саму свідомість людей, в їхній ментальний світ, залізла кожному громадянину за святковий стіл і в ліжко, під спідниці їхніх дружин з метою плодити нових і нових потворок. Серафим помітивши це спочатку був вельми збентежений. Він не міг зрозуміти – хто це? Перше, про що він подумав – це те саме століття-потворка, про яке писав колись Маяк:

«… Час!
Богомазе кульгавий,
Образ малюй мій
У божницю потворки-століття…»

І з жахом подумав: «Невже і це століття - двадцять перше століття теж потворка? І ще більш огидна, аніж минуле століття – двадцяте?» Але потім Серафим зрозумів – це не століття. Це російський фашизм. В інших країнах фашизм являвся в вигляді велетенського монстра, зажерливого і нищівного. А в Росії явився він у вигляді маленької огидної потворки. І все від того, що народжений він був передчасно – кесаревим розтином вирізав його з утроби п’яної баби Росії Краб, що виліз навіть не з моря, а з гнилих угро-фінських боліт. І в утробі він розвивався патологічно, і на світ білий з’явився неприродним чином. Серафим ще подумав, що й не дивно, що російський фашизм з’явився таким чином саме в Пітері. Сам Пітер, як писав колись Макс Волошин, був незаконним дитям слов’янства, якого вийняв з чрева кесаревим розтином м’ясник майн герц герр Пітер. І ось тепер настала черга недоношених тератоморф. Потворка блукає містами хвороблива, неминуче помре – в цьому кліматі це ясніше ясного. Але перш ніж це відбудеться, багато кому потворка встигне життя отруїти – і в буквальному, і в переносному значенні цього слова…

Серафим ще подумав, що він чужий в цьому світі потворки. Точніше в світі, де живе єхидною ця потворка і дихає з ним одним повітрям. І потрібно або з філософа перетворитися в паяца, або побурлакувати в краї далекі, де тепло і не так бридко. І не цяпотить дощ. І не треба гріти втомлене тіло ватником…




Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Проза ~ Рассказ
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 19
Опубликовано: 07.10.2018 в 22:21






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1