Оливи


Оливи
                                                 «Ich bin allein mit aller Menschen Gram,
                                                  Den ich durch Dich zu lidern unternahn,
                                                  Der Du nicht bist. O namenlose Scham…»
                                                                                                                  (Rainer Rilke)

В осяйній тиші самоти оливи – сад.
Не можу поглядом вернутися назад –
У те сентиментальне «до війни»,
Бо занімів недужий світ, змінились ми,
Бо курява стоїть над каменем доріг,
Бо до досі у лівиці затискаю оберіг –
Отой, що я носив по згарищах. Псалом
Лунає досі над містами і степами. Напролом
Роковані віднині йти – година сутінкова,
І час лихого кажана, проте, жадає слова
Душа, перо, папір, тінь яструба і тиша-мить,
Час не спиняється – він далі струменить,
Він далі одкровення нам шепоче: «Ви ніде!
Вдивляйтесь в місяця румовище бліде,
Ідіть, блукайте, бо зруйновано ваш дім,
Шукайте істини сліди на образі блідім,
Ваш шлях лежить крізь Гетсиманський сад,
І не судилося прочанам повернутися назад,
Бо ви тепер солдати – перед вами сон землі,
І навкруги оливний сад, і все минає – все в імлі…




Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Лирика философская
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 119
Опубликовано: 16.12.2015 в 21:45
© Copyright: Артур Грей Эсквайр
Просмотреть профиль автора






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1