Залізні послання


Залізні послання
                                            «Меч створив лицаря
                                              І закував залізом
                                             Його лице і плоть його, а дух
                                             Провів крізь полум’я посвячень...»
                                                                               (Максиміліан Волошин)

На торфовищі
Чорнороби пошерхлорукі
Різали землю на паливо,
Важкість болота віків
Кроїли на вогнебудні.
І кіготь їх землерия
Вишріб з-під землетирси
Нетлінне і початкове –
Три мечі дворучні старезні:
Хоч тліном зачеплені,
Але важкі й ваговиті –
Як істина стара й нещадна.
Колись в глибину поглинаючу
Кинули вої требу:
Не брязкальця срібнозвукі,
Не бризки металу сонячного,
Кинули найдорожче:
Свої металеві руки –
Гострі, як сама доля,
Невблаганні, як справедливість.
І промовили: «Боги!
Мечі ці втомились бути
У світі смердів та козопасів.
Втомились, бо вже зітнули
Доста чужої нетреби.
Нехай же лежать до часу
В глибинах сього болота,
Доки прийде неминуче,
І наші змалілі нащадки
Втямлять чого що варте
І знову навчаться тримати
В руках від кайданів вільних
Оцих провісників Волі,
Оцих сторожів Вітчизни!»



Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Верлибр
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 137
Опубликовано: 20.10.2015 в 01:51
© Copyright: Артур Грей Эсквайр
Просмотреть профиль автора






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1