Останнє яблуко


Останнє яблуко
                    «А ти сам – останнє яблуко на дереві,
                     чекаєш, поки вітер поволі розхитає тебе…»
                                                                        (Рей Бредбері)

Я останнє яблуко
На дереві пізнання добра і зла.
Висну червоним сонцем
Над зеленим моріжком невідання,
Марно чіпляючись
До зламаної гілки істини.
Отак і висну між синім небом віршів
І м’якою землею кудлатих зайців,
І знаю, що падати
(Не те саме, що літати)
Мій обов’язок прочанина повітра
(Бо повітря це теж храм).
Було колись бажання літати
Між зеленого листя оновлення
У крислатій кроні пізнання,
Тікаючи від важких рук
Неандертальця Адама
І твердих дзьобів пташок навіювання,
А зараз тільки очікування:
Холодного вітру книг.
Наразі тільки метелики й бджоли
Дивляться у синяву Неба просвітлення
І думають, що то не яблуко, а зірка
Чи то палаючий астероїд,
І чекають мого падіння,
Як появи нового пророка
Чи то нетлінної істини
(Бодай шматочка),
І думають, що вони не бджоли,
Не лускокрилі квітокрили,
І не літуни крилотихі,
І не дзижали волохатопилкові,
А шестиногі Ньютони
Чи то вусоворушильні Кальвіни.
Не сприймайте мене як знак –
Я просто останнє яблуко:
Самодостатнє, як крапка
У книзі буття людства.



Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Верлибр
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 152
Опубликовано: 07.03.2015 в 11:03






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1