Гра в хованки


Гра в хованки
«Оселюсь я відлюдником і слухати буду бджіл.
До мене прийде спокій там сповільненим дощем.»
(Вільям Батлер Єтс)

Колись давно я піднявся на вершину гори Кокнарі, що в графстві Слайгьо у Коннахті. На верхині цієї кори височіє кам’яний курган, насипаний багато тисячоліть тому. За легендою, в глибинах цього кургану похована королева Медб. Стоячі на вершині кургану я думав про сиву давнину моєї сумної Ірландії. І тут помітив чорну грозову хмару, що сунула небом. Почало гриміти і блискавки, що освітлювали небо – таке ж сумне як в часи короля Лугайда мак Лоегайре. І тоді я написав таке:

Бавимося в хованки
Зі старою худорлявою жінкою
Вдягненою в біле,
Що тримає в руках
Серп і косу
Що зроблені з заліза
Допотопних метеоритів.
Граємося в піжмурки
З бородатим дідом
У якого всі посмішки
Сумні як осінній дощ,
У якого всі жарти
З журбою старих криниць.
Ми – гравці у кумедні ігри –
Завжди дитячі,
Але завжди азартні.
Ми – діти чорної землі
І спраглого сонця.
Ми – люди.



Мне нравится:
0

Рубрика произведения: Поэзия ~ Белый и вольный стих
Ключевые слова: гра,
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 246
Опубликовано: 17.09.2013 в 09:45






Есть вопросы?
Мы всегда рады помочь!Напишите нам, и мы свяжемся с Вами в ближайшее время!
1