Розірване небо


Розірване небо
                                           «Подивіться, розірвано небо
                                             тінями привидів
                                             серпневої прохолоди вечора!»
                                                                          (Федеріко Ґарсія Лорка)

                                             Тим, хто не повернувся (на відміну від мене).

Небо розірване:
Тільки шмати тої тканини синьої:
Шийте з неї шати паяцам:
Бо в світі де все розділено-розірвано
Все, навіть небо
Шматовано привидами
Серпневої прохолоди вечора:
Того самого серпня,
Жаркого і металевого,
Того гішпанського –
Де кожному гідальго кулю,
А кожному мрійнику смерть,
А кожному блукачу степ
І безнадії кавалок.
Серпень заліза розпеченого:
Привиди прохолоди вечора
Тинялися між зіницями яструба,
Між сторінками книги
Про сліпого філософа.
А ми тоді тільки вчилися
Розуміти, що смерть кумедна,
Що вона тільки вигадка,
Тільки ілюзія
Нашої свідомості хворої.
Ще рахували ми дні й години
До заграви світанку літа –
Бодай останнього, бодай недоречного,
Але нашого.

А ріка все текла.
І то не мідна, а синя.
Я думав – то клапоть неба –
Заплата його шовкована.
А то просто ріка – каламутна,
Наче епоха Аларіха.




Рубрика произведения: Поэзия -> Верлибр
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 22
Опубликовано: 12.10.2016 в 01:05






1