Парасолька мертвого дожа Франческо Дандоло


Парасолька мертвого дожа Франческо Дандоло
                                                        «Тепер живому світлу наших днів
                                                          Смерть принесла суцільну тьму на зміну.
                                                          На щастя, слава не підвладна тліну…»
                                                                                                              (Франческо Петрарка)

                                                           Капітану народному і графу Мілана Матео Вісконті. З повагою.

Стара Венеція – незаконне дитя варварства:
Дихаю твоєю осінню, аквамаринова казко,
Як дихають винороби запахом оцту,
А в зіницях мого черепа
Дзвіниця Сан-Марко,
І звучить тарантела,
Як постріл колаборанта.
Дожа дірявий човен:
Йду лагуною ходулями – кроком чаплі
Мені хоча б трохи скла
(Для прозорості) і картин Дієго Веласкеса
І вина тосканського – три краплі.
Для чого фарбуєте оливою
Дах каплиці, воду затоки?
Висне достиглою сливою
Ренесанс Родеріка Борджіа – доки
В келих отрути, а вам – Аквітанію,
Їду «на води» в гості до Бісмарка:
Таки туди – в Померанію.
Отак і живу, отак і віршую в сирості
Отак комплексую – по Фройду,
По Марксу, коротше: по вашій милості.
Ви, графе, єретик, Вам досить калорій
І Вам не треба дієти.
У нас в Італії всі поети
Всі автори сатурналій.
Діво Маріє! Для чого
Низку порожніх слів – в буклети,
А на сірих вокзалах Болоньї
Троянди черлені – в букети.




Рубрика произведения: Поэзия -> Лирика историческая
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 23
Опубликовано: 04.10.2016 в 19:36






1