Мертві вершники, білі коні


Мертві вершники, білі коні
                                                «Гострі чорні тіні
                                                  Тягнуться до небосхилу.
                                                  І рвуться гітарні струни
                                                  І стогнуть.

                                                  Коні мотають мордами.
                                                  А вершники мертві.»
                                                                               (Федеріко Ґарсія Лорка)

Мертві вершники
Скачуть на білих конях
Туди – назустріч заграві,
Назустріч світанкам багряним,
Музика: стукіт копит
І елегія сонця-кобзи
У якої обірвані струни.
Ми вірили – Бог почує
Коли-небудь нашу пісню –
Пісню вершників мертвих,
Що стисли навіки шаблі
У своїх скам’янілих правицях.
Над слідами копит
Серце моє летить
Над слідами коней білих,
Які несуть вершників мертвих
У синю безодню неба.
Серце моє грішне
Забарвлене соком брусниці,
Забарвлене сонцем заграви
Вторить звукам копит,
Коней, як сніг білих,
Що несуть побратимів мертвих
У безмежну блакить вічності.
У вугільнім мороці ночі,
У рожевій імлі світанків,
У синій воді вечора
У білій прозорості дня
Я буду черленим серцем
Співати стукіт копит
Коней, як Галактика білих,
Що несуть вершників мертвих –
Воїнів синього степу,
Воїнів вільного сокола,
Воїнів вічної пісні.




Рубрика произведения: Поэзия -> Верлибр
Количество рецензий: 0
Количество просмотров: 29
Опубликовано: 06.09.2016 в 18:09






1